Інструменти
Ukrainian (UA)English (United Kingdom)Polish(Poland)German(Germany)French(France)Spanish(Spain)
Четвер, 17 серп. 2017

Українські політичні партії в аспекті формування незалежної держави. Їх роль і місце.

Процес формування незалежної української держави є надзвичайно важким і тернистим. В сучасних демократичних умовах, які намагається реалізувати українське суспільство неможуть існувати застарілі радянські форми влади. Тому першочерговим завданням для української влади і зокрема народу повинно стати тотальне прощання із утопічним комуністичним минулим. Говорячи в аспекті демократичної держави, нам варто ближче підійти до питання політичних партій, оскільки я вважаю, що саме політичні партії як громадські об’єднання є основними носіями певної демократичної ідеї. Тому, досить цікавим і свого роду повчальним був виступ колишнього Народного депутата України, людини, яка безпосередньо приймала участь у проголошенні незалежності України – Філенка Володимира Пилиповича.

Аналізуючи його виступ, який базувався на досить багатогранному досвіді політика, можна впевнено сказати, що український політичний ландшафт на якому діють партії, знаходиться у досить критичному стані, оскільки неефективно реалізує усі плюси партійної діяльності. Боротьба за владу як основна ціль партії є визначальним чинником, який формує політику у державі, оскільки саме у такій партійно – політичній конкуренції народжується ефективна система управління державою. Проте, боротьба за владу в Україні характерезується рядом таких ознак як: корупція, продаж партійних місць,  тотальна пропаганда, кланово – олігархічна система впливу на політичну діяльність партій. На мою думку, основною проблемою політичних партій в Україні є те, що вони немають чітко визначеної програми діяльності, не можуть адекватно створити ідеологічні засади існування, що породжує свого роду «політичне загнивання» партій і партійних систем. Послуговуючись словами Володимира Пилиповича потрібно сказати, що українські партії потрібно модернізувати під європейські стандарти, оскільки сучасні виклики часу закидають  їм проблеми, які ті не в змозі вирішити.

Акцентуючи увагу на основних проблемах, які зазначав політик, я виокремив саме: «зв’язок комуністичних політиків і бюрократів із українською політичною системою». Річ у тому, що на зламі радянського союзу, коли Україна почала формуватись у незалежну державу, більшість політичних діячів комуністичної партії були на грані певного політичного краху. Тому, основним завданням для них було зберегти і утримати владу в Україні. Скинувши червоні прапори, заспівавши гімн України вони знову прийшли до влади, тільки у новому, іншому вигляді – як українські політичні діячі. Люди, які здебільшого мали 60 – 70 років, та практично усе своє життя сповідували ідеї радянського соціалізму немогли будувати нову та демократичну державу. Відбулось певне зіткнення політичних ідеологій, де з одного боку був демократично настроєний український народ, який хотів нового життя, а з другого прокомуністичні сили, які все більше і більше посідали державні посади в новій українські державі. Люди такого типу і форми мислення заганяли державу у глибоку політичну, економічну та соціальну кризу, оскільки зовсім неефективно діяли на тлі новоспеченої держави. Тотальна корупція, бандитизм, розкрадання державного майна, стагнація та ряд інших чинників нищили нову систему державотворення.

В загальному ми отрималу нову державу, із власною конституцією, гімном, прапором, фактично із усіма основними ознаками незалежності. Проте, мислення та ідеологія залишилась радянською і саме це поступово приводило українську державу до глибокої політичної кризи 2004 року. Помаранчева революція – це етап переходу України від тоталітаризму до демократії. Це протест людей проти бездіяльності та суцільних політичних та економічних махінацій влади. Фактично, це прагнення народу до створення власної держави своїми руками. На мою думку, політичні партії таки відіграли свою роль у процесі цієї революції, оскільки саме в лиці Нашої України як партії новго, демократичного типу, яка повинна була змінити ситуацію в Україні люди бачили В. Ющенка. Підтасовка голосів руками бандитської групи Віктора Януковича показало людям усю незграбність та неефективність виборчої системи в Україні. І саме ця подія вивела людей на майдан 2004 р.

Напевне, найбільше мене зацікавило саме те, що Володимир Пилипович вагався дати відповідь на питання: «Яка саме політична партія в Україні зможе адекватно вивести державу із глибокої кризи?». Навіть агітуючи за партію П.Порошенка він належним чином пояснив, що жодна партія, яка буде приймати участь у парламентських виборах не зможе у повній мірі подолати усі ті проблеми, з якими вона буде зіштовхуватись. Це мене наштовхнуло на думку, що тільки у руках народу знаходиться їхня власна доля. Ані новий президент, ані політичні партії чи нові бюрократи не зможуть створити нам теплий та комфортний політичний, економічний та соціальний клімат для життя. На мою думку, парламентські вибори 2014 року це тільки один із демократичних обов’язків, які ми повинні виконати як держава сучасного типу. Проте, основна задача, яка лежить перед новим українським суспільством – це формування нової, проукраїнської політики, яка буде базуватись на традиціях, культурі та мові нашого народу. Саме формування такої психології у людей дасть можливість у майбутньому, новим політиками відстоювати інтереси української держави, а не власної кишені.

Надзвичайно сильно мене заінтригувала думка про те, що українцям бракує лівої партії. Напевне, більшість слухачів одразу згадала собі комуністичну партію України із всіма її недоліками, політичними гріхами та старими провинами. Проте, якщо детально проаналізувати цю ідею, то насправді, українській політичній системі бракує адекватної лівої партії, яка б лобіювала інтереси людей похилого віку, ветеранів, хворих та інших, які не в змозі самостійно забезпечувати власне проживання. Створювала закони у сфері соціального забезпечення людей, напрацьовувала нові пакети соціальних стандартів. Фактично, формуючи модель шведського соціалізму. Саме через те, що у лиці лівої партії ми завжди бачимо галасливих та ідеологічно сплюндрованих комуністів, наша держава немає більше ніяких впливових партій лівого гатунку. А формування такої партії і її прохід у парламент, на мою думку, має бути одним із питань, які потрібно вирішувати на українському політичному тлі.

 

Підбиваючи підсумки, варто зазначити, що Україна її політична система та партії як основні суб’єкти політики потребують радикальних змін. Модернізація, оновлення, люстрація це незначна частина тих дій, які потрібно проводити, оскільки стоячи на місці і послуговуючись надбання радянського союзу ми ніколи нічого не здобудимо. «Практикуватись потрібно у всьому». Це слова Філенка Володимира Пилиповича, наприкінці його виступу. Думаю, що і свою статтю я закінчу такими словами, оскільки тільки у важкій, сумлінній праці і обов’язком перед українською державою стати кращими, ми збудуємо той український будинок європейського типу, в якому буде добре жити усім його жителям.

Ігор Мудріков

Студент-політолог ЛНУ ім.Івана Франка

Додати коментар


Захисний код
Оновити