Позачергові вибори народних депутатів України відбулися 26 жовтня 2014 року. Унікальність цих доленосних для української державності виборів не тільки в умовах їх проведення, а й в їх, неочікуваних для експертів, результатах. Вибори в постреволюційній  країні, яка переживає військове вторгнення, окупацію, дезорганізацію державного апарату, економічну рецесію, обвал національної валюти майже в двічі. Такі вибори ознаменувалися карколомними змінами суспільних настроїв, розчарування в старих елітах, а також пошуком нових відповідей на постійні виклики української дійсності.

Загальновизнаними не очікуваннями жовтневих виборів стали перемога “Народного фронту”, високий результат “Самопомочі”, а також не проходження в парламент розкрученого бренду “Сильна Україна” Сергія Тігібка. На мій погляд результати виборів, успіх одних і провал інших, можна пояснити виходячи з аналізу проведення виборчої компанії кожною з політсил, а також вміння політиків зловити хвилю суспільної довіри, запропонувати те, що виборець сам хоче почути.

Народний фронт.

Результат Народного фронту виявився неочікувано високим не тільки для соціологів, але й для самих лідерів партії. Успіх пояснюється ефективною передвиборчою компанією, в результаті якої партія перебрала частину голосів БПП. В очах проєвропейського виборця Народний фронт виглядав лідером, завдяки залученню до партії діючих міністрів, відомих громадських активістів й учасників АТО. Загалом партія стала переможцем виборів з результатом 22.14%

Майбутнє Народного фронту буде напряму залежати від того, чи стане лідер партії Арсеній Яценюк прем’єр-міністром України і від перерозподілу впливу та посад в межах парламентської коаліції.

Блок Петра Порошенка.

Попри друге місце президентська партія має всі причини святкувати перемогу. Високий рівень довіри до Президента Петра Порошенка висловлений на травневих виборах, прогнозовано вилився в результат партії його імені. Не акцентуючи на очевидному падінні рейтингу, слід зазначити певну інерцію виборця. Відсутність суттєвих реформ, деградація фінансової сфери, втрата суверенітету над частиною української території не стали для президентської команди перепоною до здобуття найбільшої кількості мандатів в парламенті. До слова, тут у пригоді Президента став закон про вибори ухвалений за каденції його попередника. Значна частина депутатів від БПП пройшли до парламенту по мажоритарних округах.

Загалом успіх Блоку Петра Порошенка ґрунтований на агресивній рекламній компанії, демагогії навколо проблеми війни на Сході, а також залученню адміністративного ресурсу. Можна очікувати подальше падіння рейтингу партії внаслідок важкого соціального, економічного і політичного становища в країні. Сценарій розширення бойових дій при відсутності реформ не залишає шансів команді Президента утриматись на політичному небосхилі.

Самопоміч.

Феноменальний результат Самопомочі на виборах 2014 року можна порівняти з неочікуваним результатом ВО Свободи на парламентських виборах 2014. У випадку відсутності реальної альтернативи старим політикам виборець голосує за “менше зло”. Політичний проект який декларує свою принципову відмінність від політичної системи і обіцяє боротися за якісно інші принципи відносин держави і суспільства завжди отримає кредит довіри протестного електорату.

Чи виправдає Самопоміч надії населеня покаже час. На жаль в українських реаліях такі очікування дуже часто закінчуються розчарування у політичній силі, падінням рейтингу і її відходом у маргінальне поле.

Опозиційний блок.

Результат опозиційного блоку є закономірним. Не дивлячись на революцію і втечу Януковича, колишні регіонали мають реальну організацію на місцях, фінанси і електоральну підтримку в базових регіонах, таких як Харківська область,частини Донецької і Луганської областей, також сильні позиції  наявні в Дніпропетровську і Одесі.

Достатньо високий результат “опозиціонерів” слугує також поясненням провалу Сильної України.  Боротьба цих партій точилася на одному електоральному полі і врешті решт Опозиційний блок переконав проросійського виборця своєю більш простою і зрозумілою позицією по ключових питаннях.

Аналізуючи результат Опозиційного блоку можна дійти висновку, що лише неможливість проведення виборів на окупованих Росією територіях, на яких проживає базовий проросійськи електорат завадила екс - регіоналам набрати більше відсотків голосів.  При проведенні виборів на всій території України результат проєвропейських і проросійських сил не зазнав би суттєвих змін по відношенню до попередніх виборів.

Радикальна партія Олега Ляшка.

Результат Радикальної партії відображає особистий рейтинг лідера партії – Олега Ляшка в українському суспільстві. Сила партії ґрунтується на медійному образі її харизматичного лідера.  Популістські лозунги, скандали, епатаж і примітивний піар були основою роздутого політичного проекту, в період пошуку нових облич в політиці. На щастя виборець втомився від нескінченної клоунади в політиці.

Як наслідок партія Ляшка отримала набагато менший результат ніж очікувала на старті передвиборчої компанії. Тепер “радикали” змушені йти в коаліцію, щоб хоч якось виправдати своє попадання до Верховної Ради.

ВО Батьківщина.

Результат на межі проходження 5%-го бар’єру  вряд чи можна назвати задовільним для політика такого рівня як Юлія Тимошенко. Проте результат зрозумілий для всіх. Після Євромайдану політики епохи Януковича є неактуальними ля українського виборця. Навіть тотальне оновлення партії і висунення першим номером у виборчому списку військовополоненої Надії Савченко не змогло ввести в оману українське суспільство. Партія яка проголошує зміну системи і в той же час управляється одним з найяскравіших представників цієї системи викликає недовіру з боку виборця, що несе за собою вираз низької підтримки.

Від виборів до виборів рейтинг Тимошенко падає, що ставить під сумнів можливість повернення ВО Батьківщини до лідерства в політичній системі України. В парламенті VIII скликання ВО Батьківщина приречена на другорядну роль в коаліційній формації.

КПУ і ВО Свобода.

Попри протилежність ідеологій ці дві партії мають спільні причини непопадання в парламент. В першу чергу це розчарування виборців їх діяльністю в парламенті VII скликання. Незмінна демагогія, яка не відповідає на виклики часу не користується популярністю у часи змін.

Слід зазначити, що результат КПУ низький також через окупацію Криму і частини Донбасу, де історично склався їхній базовий електорат. Це в основному літній і неосвічений робочий клас.

На виборах 26 жовтня ВО Свобода отримала свій чистий результат на який не вплинуло голосування – протест. Загалом потреба в здоровому націоналізмі існує з огляду на критичну ситуацію в Україні. Свободі бажано оновити як свою програму так і партійне керівництво і принципи його формування, інакше партія буде приречена на перетікання її електорату до інших націоналістичних політсил.

Підсумовуючи, хочу наголосити на те, що формально проєвропейські сили перемогли. Проте, якщо глянути на низьку явку в традиційно проросійських регіонах, можна дійти висновку, що більшість населення просто не прийшли на дільниці. В додаток до цього згадаю, що Крим і більша частина Донбасу не голосували. Цей факт ставить під сумнів легітимність нової Верховної Ради в очах великої кількості громадян України.

Старий закон про вибори, за яким Верховна Рада обиралася по змішаній системі, дозволив пройти до парламенту багатьом одіозним фігурам, серед яких багато колишніх регіоналів, котрі голосували за “диктаторські закони” 16 січня. Цей факт не дозволяє говорити про якісне оновлення влади в Україні.

Прогноз щодо життєздатності обраного парламенту невтішний.  Довга коаліціада в умовах війни і тотального зубожіння українців, яка розтягнулася на цілий місяць виражає все бажання нових парламентарів змінювати нашу державу. В нових слуг народу обмаль часу на реформи і якщо вони їх не здійснять, то український виборець позбавить їх мандату достроково.

Студент-політолог Львівського національного університету імені Івана Франка

Андрій Сабало