Розведення виборів у часі — організація виборів до органів влади у різний час, одна з умов забезпечення усвідомленого вибору. Розведення виборів у часі дає змогу зосередити увагу виборців, ЗМІ та спостерігачів на передвиборних планах і програмах претендентів. Окрім того, посилюється процесом виборчої кампанії та діями кандидатів у депутати, що зумовлює мінімізацію порушень, які трапляються у випадку одночасного проведення виборів.

Однак виникають додаткові витрати з державного і місцевих бюджетів. На думку окремих аналітиків цей процес, може паралізувати політичне життя країни на період від виборів до виборів. Проблема ця актуальна для України, де парламентські й місцеві вибори відбуваються одночасно. Організація місцевих виборів і виборів до Верховної Ради України зумовлює низку правових колізій, оскільки порядок проведення виборів регулюється різними законами.

Виборчі комісії у цьому випадку перевантажені роботою й послаблюється контроль за виконанням рішень, збільшується кількість порушень виборчого законодавства. Одночасне проведення парламентських і місцевих виборів негативно позначається на активності й увазі громадян саме до кандидатів та програм на місцевому рівні. Розведення виборів у часі дає змогу громадянам висувати конкретніші запити до ймовірних кандидатів, ретельніше контролювати процес виборів і брати активнішу роль у передвиборній кампанії, що сприяє утвердженню активістської політичної культури громадян, згуртуванню місцевих громад.

Уніформізм (територіальна стандартизація) — принцип, який застосовують під час організації виборів у федеративних державах. Він передбачає конституційне закріплення однакового статусу для всіх суб’єктів федерації. Скажімо, конституція США надає кожному штатові двомандатне представництво у сенаті, а в Німеччині передбачає мінімальну гнучкість кількості представників кожної землі у бундесраті — верхній палаті парламенту — залежно від різниці між кількістю населення різних земель.

Однак виборче законодавство більшості країн–членів ЄС передбачає певні винятки з правил. Напередодні виборів до Європарламенту 1979 р. у Бельгії було прийнято спеціальну виборчу процедуру для застосування в Брюсселі: згідно з нею голоси франко- та фламандськомовних виборців можуть зараховуватися до того чи іншого мовного округу, визначеного ними.

До повторної уніфікації в Німеччині до бундестагу без права голосу належали депутати від Західного Берліна, їх обирала палата депутатів Західного Берліна й опосередковано — самі виборці. Крім того, партії національних меншин можуть отримати у Німеччині особливу пільгу — зняття для них 5 % виборчого бар’єра.

В Італії франкомовний Val d’Austa — єдиний одномандатний виборчий округ, де не можна застосовувати систему пропорційного представництва. Двомандатне представництво у данському фолькетингу мають Фарерські острови та Гренландія; ці території мають також значну кількість органів самоврядування.

З 1950 р. вибори у Великій Британії відбуваються в одномандатних округах, але з 1973 р. у Північній Ірландії та референдуми з питання розподілення повноважень у Шотландії й Уельсі також виходять за межі принципу територіального уніформізму, або територіальної стандартизації.

Принцип неприпустимості зловживання свободою діяльності друкованих ЗМІ належить до основних принципів організації діяльності друкованих ЗМІ, передбачених ст. 3 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”. Він означає, що ці ЗМІ не можуть бути використані для: поширення відомостей, розголошення котрих забороняє ст. 46 Закону України “Про інформацію”; закликів до захоплення влади, насильницької зміни конституційного ладу або територіальної цілісності України; пропаганди війни, насильства та жорстокості; розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі; розповсюдження порнографії, а також з метою вчинення інших кримінально карних діянь.

Забороняється також використання друкованих ЗМІ для втручання в особисте життя громадян, посягання на їхню честь і гідність.