Оприлюднення результатів голосування. У багатьох країнах не  визначають термін оприлюднення офіційних результатів виборів. Законодавство Латвії стосовно виборів до сейму, наприклад, лише констатує: голоси підраховують упродовж 6 місяців і видають окремою брошурою. У Молдові, виборчий орган, який відповідає за визначення результатів виборів, публічно оголошує загальні результати відразу після отримання всіх необхідних даних від місцевих виборчих рад і територіальних дільниць. Не встановлено чіткого терміну і в законодавстві Словаччини, де ЦВК публікує остаточні результати виборів після підписання протоколу щодо результатів виборів.

У законодавстві більшості країн визначено дату оголошення результатів. Наприклад, у Болгарії результати голосування оголошують через 3 дні після виборів, а публікують в 7-денний термін, у Литві остаточні результати виборів оголошують не пізніше, ніж за 7 днів після виборів, публікуються в Інтернеті й офіційному виданні, у Македонії Державна виборча комісія оголошує початкові результати виборів у члени парламенту за принципом пропорційності впродовж 48 год після одержання кількості голосів, здобутих окремими списками кандидатів.

Закон України “Про вибори народних депутатів України” встановлює порядок офіційного оприлюднення результатів виборів народних депутатів. Офіційно оприлюднює результат виборів ЦВК не пізніше, ніж на п’ятий день з дня визначення результатів виборів. Результати виборів публікують у газетах “Голос України” й “Урядовий кур’єр”. Офіційне оприлюднення результатів виборів є підставою для звільнення з роботи (посади), несумісної з депутатським мандатом, прийняття рішення про припинення іншого представницького мандата особи, обраної депутатом.

Кримінальний кодекс України (ст. 158) передбачає відповідальність за завідомо неправильне оголошення результатів виборів. Окрім того, в Україні практикується поширення інформації про результати виборів уже в процесі підрахунку голосів. Отже, український громадянин може ознайомитися з приблизними результатами виборів уже зранку наступного дня. Досвід України в цьому контексті можна вважати позитивним досягненням у виборчому законодавстві держави.

Відповідно до ст. 101 Закону України “Про вибори народних депутатів України” особа, обрана депутатом, для її реєстрації народним депутатом України зобов’язана подати до ЦВК не пізніше, ніж на двадцятий день з дня офіційного оприлюднення результатів виборів депутатів, документ про її звільнення з роботи (посади), несумісної з депутатським мандатом, та копію зареєстрованої заяви про припинення дії іншого представницького мандату, поданої до відповідної ради.

У випадку звернення особи, обраної депутатом, зважають на причини, які перешкоджають виконанню цієї вимоги, ЦВК може прийняти рішення про визнання цих причин поважними й установити інший термін виконання зазначених вимог або відмовити особі, яка звернулася з таким проханням про визнання таких причин поважними. У разі невиконання цієї вимоги у зазначені строки ЦВК приймає рішення про визнання обраного депутата таким, що відмовився від депутатського мандата, визнає обраним депутатом наступного за черговістю кандидата у депутати у виборчому списку відповідної партії.

Особі, зареєстрованій народним депутатом України, ЦВК не пізніше, ніж на сьомий день з дня її реєстрації, видає тимчасове посвідчення народного депутата України. Рішення ЦВК та видане тимчасове посвідчення є підставою для складання обраною особою присяги народного депутата України. Не пізніше, ніж на сьомий день після складання народним депутатом України присяги, йому видають посвідчення народного депутата України та нагрудний знак.

Підрахунок голосів належить до етапів виборчого процесу, що залежить від типу виборчої системи. Найлегше підраховувати голоси після голосування за принципом відносної більшості, голосування без права передання голосу та під час простих систем голосування за закритими партійними списками, оскільки для підбиття підсумків треба визначити лише один загальний результат.

Система представницького голосування передбачає підрахунок членами виборчої комісії кількох голосів у кожному бюлетені. Паралельні й змішані виборчі системи майже завжди передбачають підрахунок голосів складніший, особливо в процесі голосування з правом передання голосу, яке потребує постійного повторного підрахунку залишку голосів.

В Україні після закінчення голосування розпочинається підсумкове засідання ДВК у тому самому приміщенні, де відбувалося голосування. Засідають без перерви, закінчується засідання комісії після складання та підписання протоколу про підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці.

Коли одночасно з виборами народних депутатів України відбуваються інші вибори чи референдум, то голоси на цих виборах чи референдумі підраховують після закінчення складання протоколу про підрахунок голосів виборців з виборів народних депутатів України та його підписання у визначеному порядку на цьому ж засіданні ДВК. Комісія розпочинає засідання з розгляду заяв, скарг стосовно порушень під час голосування на виборчій дільниці. Підраховують голоси виборців на виборчій дільниці відкрито і прозоро лише члени ДВК і в послідовності, визначеній ст. 88—90 Закону “Про вибори народних депутатів України”: спочатку опрацьовують списки виборців (ст. 88), відтак — невикористані виборчі бюлетені та контрольні талони (ст. 89) і лише потім відкривають виборчі скриньки та підраховують виборчі бюлетені (ст. 90).

Виборчі скриньки комісія відкриває почергово: першими — переносні виборчі скриньки, останніми — виборчі скриньки з пошкодженнями. Під час відкриття вміст скриньки висипають на стіл, за яким розміщуються члени ДВК. Перевіряють наявність у ній контрольного листа. Коли у виборчій скриньці не виявлено контрольного листа, то ДВК складає відповідний акт, зазначаючи кількість виборчих бюлетенів у виборчій скриньці. Такі виборчі бюлетені не підлягають урахуванню в процесі встановлення загальної кількості виборців, котрі взяли участь у голосуванні, та під час підрахунку голосів виборців.

Виборчі бюлетені з пошкодженої виборчої скриньки виймають поодинці. Загальну кількість виборчих бюлетенів у кожній виборчій скриньці підраховують окремо, але результати голосування за кожною скринькою окремо не визначають.

Під час підрахунку виборчих бюлетенів, відповідно до ст. 90 Закону, член комісії, визначений виборчою комісією, рахує виборчі бюлетені вголос. Інші члени комісії спостерігають за цим процесом. Поділ комісії на кілька груп, кожна з яких підраховувала б частину бюлетенів заборонено.

Усі виявлені у виборчих скриньках предмети, що не є виборчими бюлетенями визначеної форми, складають окремо і не підраховують. До таких предметів належать і контрольні листи. Не підлягають урахуванню також виборчі бюлетені, на котрих зазначено номери територіального виборчого округу, та (або) коли номери виборчої дільниці не відповідають номерам відповідної виборчої дільниці, відповідного територіального виборчого округу, а також виборчі бюлетені, де немає відтиску печатки цієї ДВК або є відтиск печатки іншої виборчої комісії чи іншої печатки.

Кількість виборчих бюлетенів у кожній виборчій скриньці й номер відповідної виборчої скриньки оголошують і заносять до протоколу про підрахунок голосів на виборчій дільниці.

Після відкриття останньої скриньки загальну кількість бюлетенів у скриньках підсумовують. Визначена підсумкова кількість виборчих бюлетенів є кількістю виборців, які взяли участь у голосуванні. Цю кількість оголошує голова ДВК і записує її секретар до протоколу ДВК про підрахунок голосів на виборчій дільниці. Виборчі бюлетені, що підлягають урахуванню, розкладають на місця, позначені окремими табличками, котрі містять з обох боків назви партій, зазначених у виборчому бюлетені. Під час розкладання виборчих бюлетенів визначений ДВК член комісії показує кожен бюлетень усім членам виборчої комісії, виголошуючи волевиявлення виборця. У цьому випадку кожен член ДВК має право особисто оглянути бюлетень. На час огляду виборчого бюлетеня робота з іншими виборчими бюлетенями припиняється.

Недійсним вважають виборчий бюлетень: де не зазначено прізвища та (або) підпису члена ДВК, який його видав, або є підпис особи, котра не видавала виборчі бюлетені на цій дільниці; коли зроблено більше, ніж одну позначку проти назв партій (прізвища кандидата); де не зроблено жодної позначки; якщо не відокремлено контрольний талон виборчого бюлетеня; коли неможливо з інших причин з’ясувати зміст волевиявлення виборця; якщо у виборчий бюлетень не внесені зміни, здійснені ЦВК.

У разі виникнення сумнівів у членів виборчої комісії щодо дійсності виборчого бюлетеня питання вирішує ДВК голосуванням. Перед початком голосування кожен член виборчої комісії має право особисто оглянути виборчий бюлетень. Підрахунок виборчих бюлетенів у цей час припиняють.

Недійсні виборчі бюлетені підраховують окремо, їхню кількість оголошує голова виборчої комісії й записує секретар до протоколу про підрахунок голосів на виборчій дільниці.

ДВК, відповідно до ст. 90 Закону, підраховує кількість голосів виборців, поданих за кандидатів у депутати, прізвища котрих введені до виборчого списку кожної партії. Результати підрахунку голосів виборців на виборчій дільниці оголошує голова комісії та записує секретар виборчої комісії до протоколу про підрахунок голосів на виборчій дільниці. ДВК зобов’язана під час цього процесу перевірити, чи дорівнює кількість виборців, що взяли участь у голосуванні на виборчій дільниці, кількості недійсних виборчих бюлетенів, виборчих бюлетенів з голосами виборців, поданими за кандидатів у депутати, прізвища котрих занесені до виборчого списку кожної партії.

Порядок складання протоколу ДВК регулює ст. 91 Закону. Його оформляють на окремому бланку за формою, затвердженою ЦВК. Бланки такого протоколу виготовляють централізовано й передають виборчим комісіям разом із виборчими бюлетенями у терміни, визначені Законом. Протокол про підрахунок голосів на виборчій дільниці складає ДВК у кількості примірників, яка на 4 більша, ніж кількість осіб, котрі належать до складу ДВК. Примірники протоколу нумерують і мають однакову юридичну чинність. У протоколі про підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці зазначають дату і час (годину та хвилину) його підписання членами ДВК. Кожен примірник протоколу підписує голова, заступник голови, секретар та інші члени комісії, присутні на засіданні ДВК. Перший і другий примірники протоколу мають право підписати кандидати у депутати, уповноважені особи партій, офіційні спостерігачі, які були присутні на засіданні ДВК під час підрахунку голосів виборців.

У випадку незгоди з результатами підрахунку голосів виборців на виборчій дільниці, член комісії підписує протокол із позначкою “З окремою думкою”. Письмовий виклад такої думки додається до протоколу про підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці. За відсутності підпису члена ДВК у протоколі підрахунку голосів проти його прізвища зазначається причина відсутності підпису. Цей протокол підписують і засвідчують печаткою ДВК лише після його остаточного заповнення. Забороняється заповнення протоколів, а також внесення до них виправлень без відповідного рішення комісії. Перший і другий примірники протоколу передають ОВК, третій зберігають у секретаря виборчої комісії, четвертий невідкладно вивішують для загального ознайомлення у приміщенні ДВК, а інші по одному примірнику видають членам ДВК.

Кандидатам у депутати, уповноваженим особам партій, офіційним спостерігачам, котрі були присутні під час підрахунку голосів виборців, на їхнє прохання невідкладно видають копії протоколу про підрахунок голосів, засвідчені головою і секретарем ДВК і скріплені печаткою виборчої комісії,  не більше однієї копії кожного протоколу для кожної партії. Про видачу копій такого протоколу складають акт за формою, визначеною ЦВК, підписаний головою і секретарем ДВК, скріплений печаткою. Його передають разом із першим і другим примірником протоколів ОВК.

Пакети з протоколами ДВК про підрахунок голосів на виборчій дільниці, виборчими бюлетенями, контрольними талонами й предметами, списками виборців, а також окремі думки членів виборчої комісії, викладені у письмовій формі, актами, заявами, скаргами та рішеннями, прийнятими виборчою комісією, невідкладно після закінчення засідання виборчої комісії доставляють під охороною до ОВК, яка, за визначеною Законом процедурою, приймає їх та підсумовує голосування в межах територіального виборчого округу.

ДВК може визнати голосування на виборчій дільниці недійсним у разі виявлення нею порушень вимог Закону, внаслідок котрих неможливо достовірно встановити результати волевиявлення виборців, і лише за таких обставин: виявлення фактів незаконного голосування понад 10 % кількості виборців, які отримали виборчі бюлетені на виборчій дільниці; знищення або пошкодження виборчої скриньки (скриньок), що унеможливлює встановлення змісту виборчих бюлетенів, коли кількість цих бюлетенів перевищує 20 % кількості виборців, які отримали виборчі бюлетені на виборчій дільниці; виявлення у виборчих скриньках виборчих бюлетенів у кількості, що перевищує понад 10 % чисельності виборців, котрі одержали бюлетені на виборчій дільниці. Виборча комісія складає акт, який є підставою для розгляду ДВК питання про визнання голосування на виборчій дільниці недійсним. Коли ДВК приймає рішення про визнання голосування на виборчій дільниці недійсним, всі бюлетені, виявлені у виборчих скриньках на цій виборчій дільниці, вважають такими, що не підлягають урахуванню.

ЦВК на підставі протоколів ОВК встановлює результати виборів. Право на участь у розподілі депутатських мандатів в Україні, згідно зі ст. 98 Закону “Про вибори народних депутатів України”, набувають кандидати у депутати, прізвища котрих введені до виборчих списків партій, що отримали 5 % (і більше) голосів виборців, які взяли участь у голосуванні в загальнодержавному виборчому окрузі.

Депутатські мандати розподіляють між виборчими списками партій пропорційно до кількості отриманих голосів виборців. ЦВК визначає сумарну кількість голосів виборців, поданих за кандидатів у депутати, прізвища котрих занесені до виборчих списків партій, що отримали 5 % голосів виборців і більше. Кількість голосів виборців, потрібних для одержання одного депутатського мандата (виборча квота), обчислюють діленням сумарної чисельності голосів виборців на кількість депутатських мандатів, що дорівнює кількісному складу Верховної Ради України, визначеному Конституцією України.

Кількість голосів виборців, поданих за кандидатів у депутати, прізвища котрих введені до виборчого списку цієї партії, ділять на виборчу квоту. Ціла частина отриманого числа - кількість депутатських мандатів, які отримали кандидати у депутати від цієї партії. Дробові залишки враховують під час розподілу решти депутатських мандатів. Партії, виборчі списки від яких мають більші, порівняно з іншими, дробові залишки після ділення, одержать по одному додатковому депутатському мандату, починаючи з виборчого списку партії, що має найбільший дробовий залишок. Коли дробові залишки у двох чи більше виборчих списках партій однакові, то першим додатковий депутатський мандат отримує той виборчий список партії, за кандидатів у депутати від якого віддано більшу кількість голосів виборців.

Розподіл додаткових депутатських мандатів закінчується після розподілу загальної кількості депутатських мандатів. Результатом виборів є визначення у виборчих списках партій осіб, обраних депутатами від партій, відповідно до кількості депутатських мандатів, отриманих виборчими списками партій. Кандидатів від політичних партій вважають обраними у порядку їхньої черговості в списку.

Обраним в одномандатному виборчому окрузі вважається кандидат, який одержав більшу, відносно інших кандидатів, котрі балотувалися у цьому одномандатному окрузі, кількість голосів виборців, що взяли участь у голосуванні.

Голосування — безпосередній акт волевиявлення громадян під час виборів, подання громадянами голосу “за” або “проти” висунутих кандидатів у депутати чи політичних партій. Цей етап є кульмінаційною стадією всієї виборчої процедури, оскільки охоплює процес фактичного здійснення волевиявлення громадян. Голосування “за” називають позитивним, а “проти” — негативним.

Акт голосування — це подання виборчого бюлетеня — заповнення й опускання його до скриньки. Голосування як процедура добору існувала ще в античній Греції, де виборчими бюлетенями були уламки глиняних черепків. Інколи збори голосували, чи треба піддавати кого-небудь остракізму, тобто виганяти. Слово “остракізм” означає “черепок”. Знайдено багато таких виборчих бюлетенів, де написано те саме ім’я, що дає змогу допустити існування найдавнішого організованого голосування зі записуванням у бюлетень імені кандидата.

У листі Плінія Молодшого 105 р. н. е. згадано про використання цієї процедури у римському сенаті. Подальшому розвиткові процедур голосування в Європі посприяли середньовічні чернечі ордени. Їм треба було вибирати своїх урядовців незалежно від папської влади в Римі, тому ченці виробили складні процедури.

Процедури голосування розвивалися в італійських містах-державах, а найвідоміші серед них — правила обрання дожів у Венеції. У XVIII ст. голосування знову стало темою демократичної теорії, про нього писали Ж.-Ж. Руссо і М.-Ж.-А. де Кондорсе. У США, Франції та Польщі 1787—1793 рр. були створені демократичні конституції, котрі містили правила голосування.

Міжнародні стандарти визначають низку принципів, загальних вимог, які стосуються процедури голосування. Найперший принцип — законодавство повинно гарантувати забезпечення таємниці голосування. Це втілюється в особливих процедурах стосовно контролю за бюлетенями, іншою виборчою документацією, забезпечення їхнього захисту, а також положеннях, які регулюють процес голосування, дії членів виборчої комісії та ін.

Засадничим є дотримання принципу особистого голосування (з чітко виписаними винятками). Особливу увагу приділяють усім процедурам, пов’язаним із голосуванням, що повинні забезпечити правильну ідентифікацію особи виборця, містити механізми, котрі би запобігали фальсифікаціям.

У більшості країн світу участь у голосуванні вважають особистим правом виборця. Обов’язкового голосування — правова норма виборчого права окремих держав, яка кваліфікує голосування на виборах громадянським обов’язком, за порушення цієї норми законом передбачене покарання.

У ст. 48 конституції Італії голосування на виборах названо громадянським обов’язком. За ухилення від участі в голосуванні передбачені певні санкції: неучасть у голосуванні зумовлює моральний осуд, в Австрії, Австралії, Бельгії, Люксембурзі, Нідерландах та Туреччині — штраф, Мексиці — штраф або й позбавлення волі, а в Греції — навіть тюремне ув’язнення від місяця до року.

Безумовно, обов’язкове голосування спричиняє штучне підвищення активності виборців хоча й суперечить принципові вільного волевиявлення під час виборів.

Ставлення до голосування (і до участі у виборах загалом) як до громадянського обов’язку заслуговує уваги лише тоді, коли воно свідоме й здійснюється без примусу.

Стаття 5 Закону України “Про вибори народних депутатів України” проголошує добровільність участі у виборах. Ніхто не може бути примушений до участі чи неучасті у виборах. Вважається, що виборці, котрі не брали участі в голосуванні на виборах, підтримують результати волевиявлення виборців, які взяли участь у голосуванні на виборах.

Організацію та проведення голосування цей Закон покладає на ДВК, що повідомляють про час та місце голосування, забезпечує обладнання приміщення для голосування та підтримання в ньому належного порядку, таємність волевиявлення виборців у процесі голосування та проведення голосування за межами приміщення для голосування. Закон передбачає: голосування відбувається у приміщенні для голосування та за його межами. Процедура голосування у цих двох випадках має особливості.

Стаття 84 Закону визначає порядок підготовки до голосування, який охоплює розподіл обов’язків між членами дільничної комісії у день голосування, огляд стану збереження виборчих бюлетенів, скриньок для голосування, виборчих списків, відкріпних посвідчень. Після огляду кожної виборчої скриньки її пломбують, до неї опускають контрольний лист. Перед початком голосування відбувається погашення відкріпних посвідчень, про що складають окремий протокол, а також остаточний підрахунок кількості виборців, прізвища котрих внесені до списку виборців на виборчій дільниці, на момент початку голосування, кількість виборців у витягу зі списку виборців для голосування за місцем перебування, кількість виборців, прізвища яких введені до списку на підставі відкріпних посвідчень. Отримані дані передають ОВК, а вона зведені дані — у ЦВК.

Голосують виборці у спеціальних приміщеннях, відповідно обладнаних. На дільниці встановлюють кабіни для таємного голосування, місця видачі виборчих бюлетенів, обладнують вхід і вихід із кабін для голосування, виборчі скриньки, що повинні перебувати у полі зору членів ДВК та спостерігачів, вивішують виборчі списки кандидатів у депутати від політичних партій, інформаційні плакати партій, інформацію про порядок голосування та відповідальність за порушення законодавства про вибори. Підготовку приміщення для голосування забезпечує ДВК.

Приміщення для голосування для малої виборчої дільниці повинно мати площу, не меншу 50 м², середньої — не менше 75 м², великої — не менше 90 м²; дільниця повинна бути обладнана достатньою кількістю кабін для таємного голосування: для малих виборчих дільниць — не менше двох, для середніх — не менше чотирьох, для великих — не менше шести. Мала виборча дільниця повинна мати не менше двох стаціонарних виборчих скриньок, середня — не менше трьох, велика — не менше чотирьох таких скриньок, а кожна виборча дільниця — не менше двох переносних виборчих скриньок.

Кожну виборчу дільницю забезпечують необхідною кількістю виборчих скриньок — стаціонарних (великих) і персональних (малих), котрі виготовляють із прозорого матеріалу за розмірами, визначеними ЦВК. Кожна виборча скринька має власний номер, який проставляють на ній. Голосують, відповідно до ст. 85 Закону, в день виборів з 8.00 до 20.00 без перерви. Процедура голосування складається з таких елементів: ідентифікація виборця; отримання бюлетеня; голосування; ідентифікують виборця після подання ним документа, який засвідчує його особу. У бюлетені виборець робить позначку в квадраті навпроти назви політичної партії чи кандидата в депутати. Бюлетені виборець заповнює особисто в кабіні для таємного голосування. Під час цієї процедури у кабіні для таємного голосування заборонено перебувати стороннім особам.

Виборець із фізичними вадами, який не може самостійно заповнити виборчий бюлетень, має право з відома голови або іншого члена ДВК скористатися допомогою іншого виборця, крім члена виборчої комісії, кандидата у депутати, уповноваженої особи партії, офіційного спостерігача. Для осіб з вадами зору виготовляють спеціальні бюлетені.

Виборець не має права передавати свій бюлетень іншим особам. Отримання такого бюлетеня від інших осіб, заохочення або змушування виборців до передання виборчого бюлетеня іншим особам заборонене.

До 1977 р. у вітчизняній виборчій практиці використовували так зване негативне голосування, тобто виборці викреслювали у бюлетені прізвища тих кандидатів, проти котрих голосує виборець. Можна було залишити лише одне прізвище кандидата, за якого подає голос виборець, або не залишити жодного. Якщо у бюлетені виборець не викреслив два та більше прізвищ чи було дописано нове прізвище або взагалі написано будь-що бюлетень визнавали недійсним.

Виборець особисто опускає заповнений бюлетень до скриньки. Особа з фізичними вадами, що не може самостійно опустити бюлетені до виборчої скриньки, з відома голови або іншого члена ДВК доручає зробити це іншій особі, крім членів виборчої комісії, кандидатів у депутати, їхніх довірених осіб, уповноважених осіб партій, офіційних спостерігачів.

Таємність волевиявлення голосуючих мають забезпечити кабіни, у яких голосують виборці.  Якщо виборець, заповнюючи виборчий бюлетень, допустив помилку, то він має право невідкладно звернутися з письмовою заявою до члена виборчої комісії, який видав йому виборчий бюлетень, з проханням видати йому інший виборчий бюлетень. Член ДВК видає виборцю інший бюлетень лише в обмін на зіпсований. Про це складають відповідний протокол і вносять позначки до списку виборців. Вдруге видавати бюлетень замість зіпсованого заборонено.

Закон передбачає використання пересувних виборчих пунктів у випадках, коли хтось із виборців за станом здоров’я не може прибути на виборчу дільницю й звернувся про це з відповідною заявою у ДВК. Тоді вона організовує спеціальну процедуру голосування за місцем перебування особи. Порядок організації голосування за місцем перебування визначає ст. 86 Закону.

Голосування, як уже зазначалося, триває до 20.00, після чого голова виборчої дільниці оголошує про закінчення голосування й закриває виборчу дільницю. Продовження голосування після часу, визначеного Законом, не допускається, а право проголосувати мають тільки виборці, котрі на цей момент є у приміщенні для голосування.

В окремих випадках (на виборчій дільниці, утвореній на судні, що перебуває в день виборів у плаванні під Державним прапором України, на полярній станції України) ДВК може оголосити голосування закінченим раніше.

Після закінчення голосування ДВК передає до ОВК попередні відомості про: кількість виборців, прізвища яких внесені до списку виборців на виборчій дільниці, на момент закінчення голосування; кількість осіб, що отримали бюлетені на виборчій дільниці, на момент закінчення голосування; кількість виборців, котрі одержали бюлетені за місцем перебування; кількість виборців, які отримали виборчі бюлетені на підставі відкріпних посвідчень.

Загалом українське законодавство про вибори народних депутатів у частині організації та проведення голосування відповідає міжнародним стандартам.

У більшості країн перехідної демократії — детально регламентовані виборчі процедури, зокрема ті, що стосуються голосування та підрахунку голосів. Таку деталізацію розглядають як запобіжник правопорушенням.