Дос’є телеканалу. Для належного використання телереклами слід скласти дос’є телеканалу. Воно складається з наступної інформації:

- поштова адреса, факси, телефони, електронні пошти, прізвища та імена керівників та власників;

- номер каналу, система в якій ведеться мовлення каналу, необхідність дешифраторів чи спеціальних ДМВ-антен для прийому сигналу;

- зона надійного прийому сигналу;

- час і традиційна сітка мовлення, ретрансляція центральних каналів, перекриття центральних новин та інших програм;

- телефонні номери ведучих, репортерів та операторів;

- звичайний репертуар каналу, час виходу новин та крайні терміни представлення у них своїх відеосюжетів;

- стандартні вимоги до відеоматеріалів;

- технічне оснащення студії, можливості оперативної  відео зйомки та оперативного монтажу матеріалів;

- чи застосовує студія режим прямого ефіру і чи є можливість для відповідей на прямі запитання телеглядачів;

- політичні уподобання керівництва та власників телеканалу;

- рейтинг каналу та програм телеканалу, приблизна характеристика телеаудиторії;

- традиційна сітка мовлення, час серіалів, ток-шоу, художніх фільмів;

- вартість монтажу та трансляції реклами на каналі у різних передачах, можливість знижок, вартість замовлення знімальної групи.

Ці ж питання з поправкою на певну специфіку готуються й для складання дос’є радіоканалу. При підготовці телереклами не можна ігнорувати й кабельними телемережами.

Телевізійна реклама - засіб рекламного звернення, яке використовують в телевізійній трансляції. Телебачення цілком справедливо вважають найдієвішим, але й найдорожчим, інструментом політичної реклами. Це пов’язано з переважанням візуального каналу поступлення інформації у сучасної людини.

Загалом, існує декілька концептуальних підходів до питання регулювання агітаційної інформації на телебаченні.

В Європі (Німеччині й Великобританії) висвітлення агітаційної кампанії є обов’язковим для каналів суспільного телебачення і комерційних каналів наземного мовлення. До того ж ефірний час для купівлі політичної реклами суворо лімітований, а у Великобританії платна телевізійна політична реклама заборонена взагалі.

У США, де домінує комерційне телебачення, участь телеканалів у висвітленні виборів добровільна, хоча й ґрунтується на принципі надання рівних можливостей для ефіру (відповідно до закону про зв’язок). Пояснюється це тим, що обов’язковість надання ефірного часу обмежує свободу ЗМІ.

У країнах СНД і Східної та Центральної Європи вдалися до змішаного підходу: державні телеканали обов’язково надають ефір для агітаційних матеріалів, а комерційні роблять це на власний розсуд, але з “дотриманням принципу рівності”. Щоправда, закони про вибори, зокрема у Албанії, Боснії та Герцеговині, забороняють публічному радіо й телебаченню готувати та повідомляти платну політичну рекламу; у Румунії заборонено використовувати засоби комерційної реклами через ЗМІ для ведення передвиборної пропаганди; у Словаччині проводити передвиборну кампанію через приватні радіостанції та телеканали заборонено. Додатково у деяких країнах Центральної та Східної Європи, зокрема в Болгарії та Польщі, розподіляється також ефірний час на регіональних і місцевих каналах та станціях.

“Принцип рівності” досить розмите поняття. У Західній Європі його сприймають не як арифметичну, але як пропорційну рівність, оскільки не можна допускати, щоб малі партії отримували стільки ж ефірного часу, що й великі. Вирішується це в індивідуальному порядку, на підставі сталих традиційних уявлень та результатів попередніх виборів. Наприклад, у Німеччині та Великобританії великі партії   отримують по 5 виходів в ефір, а малі – по 1-3 виходи. У Росії та Україні безоплатний ефір надають на всезагальній підставі, рівними частинами.

Ставлення до розподілу ефірного часу для реклами є різним: одні надають перевагу тривалим за часом передачам, інші орієнтуються на короткі, але частіше повторювані кліпи. Результати досліджень в галузі реклами схиляються до останнього підходу.

Крім того слід періодично міняти кліпи, інакше вони втрачають свою привабливість. Слід заготувати декілька кліпів й кожних 3-5 днів їх міняти. Бажано, щоб імідж політика при цьому не змінювався а лише доповнювався, а кліпи були розраховані на різні соціальні групи. Найекономічніша форма купівля телевізійного часу – порціями по 30-90 секунд.

Політична реклама в аудіовізуальних (електронних) ЗМІ.

Без грамотного використання аудіовізуальних (електронних) ЗМІ провести  ефективну виборчу кампанію на загальнонаціональному та регіональному рівнях неможливо. Дещо меншою є їх роль в організації виборчої кампанії на місцевому рівні.

За даними Г. Почепцова сприйняття невербальної, візуальної інформації приблизно в 2 рази вище, ніж вербальної (текстової). До того ж соціологічні дослідження показують, що останнім часом кількість людей, які регулярно читають газети зменшилося більш ніж в півтора раза, а телеаудиторія майже подвоїлась. Телебачення та радіо ніколи не буває забагато у виборчій кампанії.